Як війна змінює український ринок праці

Йде 9-й місяць повномасштабного вторгнення росії в Україну, і український ринок праці невідворотно змінюється та продовжуватиме трансформуватися. Наскільки значними є зміни, чи повернувся ринок до довоєнного рівня та чи можна у даних змінах найти конструктив для розвитку суспільства та співробітників – про це та інше поговорили з Іваном Ромашовим, керівником відділу маркетингової аналітики robota.ua.

Ви зазначали у своїх статтях, що український ринок потерпав у перший місяць війни, зокрема проявився значний дефіцит кадрів. Як змінилася ситуація зараз?

Так, справді український ринок праці пережив одну з найглибших криз у 2022 році після повномасштабного вторгнення рф. Можна сказати, що ситуація на той момент склалася безпрецендентна. Ані криза 2008 року, ані коронавірусні обмеження 2020-2021 років не мали такого впливу. Кількість вакансій зменшилася зі 100 000 у лютому 2022-го до 7 000 у березні. Це падіння на 93%.

Що відбувається зараз? На ринку близько 45 000 вакансій, він відновився до 45%-ї позначки довоєнного рівня. Починаючи з березня, ми бачимо тенденцію 5%-го росту щомісяця. Іншими словами, ринок щомісячно зростає на 5 000 вакансій. 51% усіх вакансій сьогодні зосереджений у Києві та Львові. Київ – це приблизно 15 000 вакансій, Львів – близько 4 000-5 000. Структура професійних сфер практично повністю відновилася після активного періоду бойових дій і повернулася на довоєнний рівень.

Топ-5 запитуваних спеціальностей у Києві – це спеціаліст з інтернет-просування, продавець-консультант, бухгалтер, спеціаліст з продажу по телефону і співробітник кол-центру. В цілому, структура вакансій у столиці схожа на структуру вакансій в усій Україні, з відмінністю лише у спеціалістах з інтернет-просування.

Київ залишається містом, де сектор послуг – один з найрозвиненіших у країні, тому бізнес з високою ймовірністю старається бути максимально омніканальним і діджиталізуватися, наскільки це можливо.

У Львові влітку теж була своя специфіка: там був досить високий попит у рамках країни на офіціантів, барменів та хостес. Тут теж усе досить логічно, адже Львів – один із культурних і туристичних центрів нашої країни, що знаходиться у відносно спокійній геолокації, далеко від активних бойових дій. До того ж, сюди приїхала велика кількість вимушених переселенців. Попит на послуги, як відомо, породжує пропозицію.

В цілому, ми думаємо, що у найближчому майбутньому ринок досягне свого максимуму за кількістю вакансій і стабілізується у визначеній точці. Подальший його розвиток залежатиме від багатьох факторів (сезонних, макроекономічних, політичних тощо). Ми помірно оптимістично налаштовані щодо його ситуації у майбутньому.

Українські ІТ спеціалісти до війни становили левову частину ринку праці. Як змінилася їхня кількість в країні наразі? Чи спостерігається також зміна у попиті на таких спеціалістів?

Вакансії в IT – один із драйверів ринку. Традиційно IT-галузь входила і входить до п’ятірки лідерів за кількістю вакансій. До початку повномасштабної війни у цьому секторі було 7 000-10 000 вакансій – це 7-10% у загальній структурі ринку. Початок і середина березня у сфері були шоковими, так само, як і в усіх інших. Галузь втратила від 30% до 20% вакансій. Попри те, що в цей період IT-компанії припинили найм, приблизно з кінця березня 2022 року кількість вакансій почала зростати.

Наприкінці березня доля пропозицій від IT-роботодавців становила 9%, а у квітні кількість вакансій досягла свого максимуму і нараховувала вже 12% у загальній структурі ринку. IT-сектор у квітні був лідером за кількістю розміщених вакансій на robota.ua. Одна з основних причин, чому так вийшло, – певна кількість іноземних замовників відмовились від виконавців з рф та білорусі і переорієнтували пошук фахівців на Україну.

Наша країна – одна з передових IT-хабів Європи і прогресивний гравець на ринку аутсорсингу у світі, з кваліфікованими та досвідченими спеціалістами.

Пройшовши квітневий пік, ринок IT-вакансій почав поступово стабілізуватися. Сьогодні їхня частка повернулася до довоєнного періоду і становить 7% у структурі ринку, займаючи п’яте місце серед галузей у кількісному виразі. Найзатребуваніші мови програмування зараз – .Net, Java і C#. Як наслідок, частіше шукають розробників саме зі знанням цього стеку технологій у мобільну та веб-розробку, GameDev тощо.

Також сьогодні популярні DevOps, дата-інженери, дата-саєнтісти і бізнес-аналітики. Якщо говорити про рівень фахівців, то найбільш затребувані middle-спеціалісти з досвідом розробки 3-5 років. Складніше за всіх знайти роботу junior-фахівцям. Що буде з українським IT – покаже ситуація в Україні. Вона досить сильно впливає в цілому на привабливість ринку для іноземних компаній та інвесторів.

Зважаючи на умови, у яких опинився український бізнес, є вірогідність, що компанії не зможуть переглядати рівень компенсацій своїм працівникам певний період. Чи вплине це на вибір на користь закордонних роботодавців? Наскільки, на вашу думку, наразі важкою буде дилема "підтримати бізнес" – "подумати про себе"?

Ключовими для компаній зараз будуть оптимізації бізнес-процесів, штату і в цілому прийняття концепції політики ефективності в усьому. Я думаю, що основні бізнес-команди будуть збережені і роботодавці зможуть чи, принаймні, будуть намагатися забезпечити їм ринковий рівень компенсації, оскільки бізнес – це, в першу чергу, люди. Ситуація із закордонними роботодавцями неоднозначна.

Якщо ви запитуєте про міжнародні компанії та їх офіси в Україні, то, на мій погляд, вони матимуть винятково локальний вплив на невеликі таргетовані групи. Якщо йдеться про роботу за кордоном, то, з одного боку, все виглядає непогано. Відносно високий рівень життя і середні зарплати, що у 2-4 рази вищі за українські, звичайно, приваблюють наших громадян. З економічної точки зору, закордонні роботодавці однозначно будуть зацікавлені в тому, щоб отримати у достатній мірі кваліфікованих і працьовитих співробітників. Але я б обов’язково брав до уваги і ментальну складову. Нова країна – це інтеграція у нове суспільство, мовні бар’єри, зміна способу та ритму життя. Не всі українці до цього готові.

Щодо дилеми “підтримати бізнес – подумати про себе”, думаю, має бути здоровий баланс у співвідношенні цих понять та чесність – як із собою, так і з бізнесом. Якщо компанія увесь цей час виконувала перед вами усі взяти на себе обов’язки, була чесною з вами з юридичної та моральної точки зору, вважаю, що логічно “підтримати бізнес”, якщо ваша ситуація не критична. Впевнений, це буде чесно. Хорошим прикладом можуть бути компанії, що показують своїм працівникам фінансовий стан справ на сьогодні і діляться можливими варіантами розвитку ситуації у майбутньому. При такому розвитку подій, перспективи є прозорими для кожного з учасників трудових відносин, це сприяє укріпленню довіри.

На які галузі необхідно звертати увагу зараз та після перемоги, коли необхідно буде відновлювати та розбудовувати країну? На що в першу чергу молодь повинна орієнтуватися?

На мій погляд, це питання досить багатогранне. Якщо говорити про галузі, які будуть актуальними під час відновлення країни з точки зору вакансій, то, перш за все, це будівництво. У свою чергу, воно сприятиме розвитку суміжних сфер діяльності: металургії, виробництва, логістики, торгівлі та маркетингу. Буде логічним та правильним проведення реформ у галузі охорони здоров’я, безпеки та освіти. Війна довела, що країні потрібно, як мінімум, більше кваліфікованих медиків, фахівців з безпеки та вчителів, які виїхали за кордон. Впевнений, життєво необхідно продовжувати курс діджиталізації – як у муніципальному, так і в приватному секторі. Так, експромтом, ми з вами сформували щонайменше 8 сфер, які можуть отримати імпульс.

Щодо галузей, на які має орієнтуватися молодь, усе індивідуально. У кожного свій шлях. Авжеж, з високою ймовірністю, в IT ви зможете швидше монетизувати свої знання та навички. Але так само логічно, що не всі можуть бути IT-спеціалістами. Я вважаю, потрібно робити те, що тобі подобається і що тебе надихає. Тому завершу тут словами класика: “Виберіть собі роботу до душі і вам не доведеться працювати жодного дня у своєму житті”.

Тепер поговоримо про те, як війна закріпила на ринку дистанційну роботу та гібридний формат. На вашу думку, це одна з невеликих переваг за воєнний час, або навпаки – крок в незвідане та, скоріше за все, негативне?

Розпочнемо зі статистики. До війни кількість вакансій з віддаленою зайнятістю на нашій платформі становила 6 000. 50% з них були у Києві. Частка вакансій з дистанційною роботою становила 6% від загальної кількості вакансій. На початок вересня на сайті було приблизно 4 500 віддалених вакансій, 10% від загальної кількості. Так само, половина з них зосереджена у столиці. Київ, до речі, – єдине місто, де кількість вакансій з віддаленою роботою зросла після початку війни. Це свідчить про те, що принаймні у Києві все більше роботодавців пропонують такий формат роботи.

З яких причин? Це специфіка воєнного часу, усвідомлення все більшою кількістю роботодавців, що ходити в офіс – не панацея для ефективності та результативності роботи команди. Частково, це також і фактор росту впливу гіганоміки в Україні. Тож, я думаю, реальність 2020-2021 поклала початок цьому формату, а війна його закріпила.

Гібридний режим роботи теж став невідворотним, і вже зараз ми маємо осягати його переваги та можливості. В тому числі, платформи з пошуку роботи мають тримати руку на пульсі цих змін, надаючи інструменти для ефективного пошуку співробітників. Так, нещодавно robota.ua додала новий фільтр пошуку вакансій – характер роботи (в офісі/з прив’язкою до місця, віддалено чи у гібридному форматі). Тепер, розміщуючи вакансію, роботодавці мають вичерпний перелік варіантів того, як працюватиме співробітник і можуть ще швидше знаходити потрібних кандидатів.

На мій особистий погляд, гнучкість дозволяє співробітникам ефективніше використовувати свій час. Їм не треба їхати на роботу в годину пік, працівники можуть 100% зосередитися на задачах без факторів, які відволікають. Вони можуть виконувати роботу, коли відчувають максимальну продуктивність. Я, наприклад, зараз пишу ці відповіді по дорозі в поїзді.

Підсумовуючи та спостерігаючи на практиці результати перфомансу своєї команди, я переконався, що, коли співробітники задоволені, – вони працюють краще. Авжеж, важлива і корпоративна культура в компанії, втім це вже окрема тема. Тому віддалений та гібридний формати, там, де вони можливі, в цілому корисна штука, яка підвищує продуктивність та ефективність.

Чи відома вам статистика щодо того, який відсоток тимчасово переселених осіб залишається працювати віддалено на український бізнес?

На жаль, достовірних даних з цього питання немає.

Через війну, графіки роботи в деяких командах наразі максимально гнучкі. Якщо просто зараз почати вводити 4-денний робочий тиждень, як це вплине на ринок праці та на людей? Чи може Україна стати своєрідним вимушеним флагманом руху "4-денки", який може допомогти українцям морально, та показати іншим ефективність скорочених робочих годин навіть в найсуворіших умовах?

Ідея чотириденного робочого тижня стала особливо актуальною під час пандемії. Були дослідження, які показували, що, якщо співробітники працюють чотири дні за той же рівень винагороди, їхня ефективність не зменшується. Просто зникає частина робочого навантаження – за рахунок спілкування, кава-брейків тощо. Відомо, що пілотні проєкти впроваджували в Ісландії, Швеції, Британії та інших європейських країнах. Наскільки мені відомо, зараз повноцінно 4-денного робочого тижня у цих країнах немає, за винятком, окремих компаній, як-от Toyota чи Microsoft. Моя особиста думка – це підходить тим бізнесам, де це можливо. Так, наприклад, для офісних працівників цей варіант може бути цілком прийнятним. Але якщо ми говоримо про підприємство роздрібної торгівлі, то це може призвести до додаткових витрат, викликаних збільшенням коштів на фонд оплати праці. За простого моделювання, виходить, що звільняється один день на тиждень або чотири дні на місяць, коли продавця не буде в магазині. Треба наймати нового співробітника. Йому потрібно платити зарплату, що збільшить витрати бізнесу. З великою ймовірністю, ці витрати будуть перекладені на покупця. Плюс інші фактори. Я, насправді, сторонник ефективності та продуктивності, але вважаю, що треба зважити всі “за” і “проти” при масштабуванні таких нововведень. Також я не впевнений, що це буде реалізовано на державному рівні у найближчому майбутньому, оскільки держава досить консервативна у таких питаннях. Якщо зараз доводиться чути заяви про те, що в нашій країні забагато свят і ми втрачаємо дохід (хоча у цих висловлюваннях не враховується додатковий дохід, який отримує економіка країни – особливо роздрібна торгівля і HoReCa), можемо уявити, що буде, коли введуть чотириденний робочий тиждень.

Багато хто у соціальних мережах засуджує людей, які під час війни намагаються зберігати баланс та жити звичайним життям, ходити у ресторани, відпочивати тощо. Ви є тим, хто виступає за підтримку сфери послуг. Поясніть свою позицію з точки зору аналітика HR.

Я вважаю, що в кожного свій фронт допомоги для досягнення перемоги, і всі ми маємо проявляти себе на ньому результативно. Це головне. Все інше – абстрактні міркування.

На вашу думку, за який період часу український ринок праці може повернутися до довоєнних масштабів розвитку? Чи можливо це взагалі, і якщо ні, чи можливий для ринку зовсім інший сценарій розвитку, який врешті-решт може виявитися кращим?

Думаю, це відбудеться не раніше 2023-го року при збереженні поточного статусу кво (якщо спиратися на макроекономічні прогнози Мінекономіки, Нацбанку, Кабміну). Але все ж ми намагаємося не прогнозувати з довгим горизонтом планування, оскільки на ситуацію впливає багато факторів і врахувати їх усі досить складно. Тому ми віримо у краще і робимо все можливе, аби наблизити цей день.